- Актуально

Ультиматуми в історії України: Ленін, Гітлер, Пеклушенко

Редакция сайта corporativ.info получила статью народного депутата Украины от БЮТ Святослава Олейника, в которой автор излагает свой взгляд на разгоревшийся в Верховной Раде конфликт большинства и оппозиции, вылившийся в блокирование фракцией Партии регионов трибуны.

Редакция не разделяет большую часть сделанных автором выводов и считает не вполне корректными многие сравнения. Тем не менее, сохраняя верность своему принципу, предусматривающему предоставление трибуны для дискуссии представителям всех политических сил и финансово-политических групп, желающих высказаться по конкретному вопросу, мы публикуем текст без редакторских правок, сохраняя авторскую стилистику, орфографию и пунктуацию.

Если оппоненты господина Олейника захотят изложить свой взгляд на проблему, мы с удовольствием предоставим им страницы нашего сайта.

Редакция сайта corporativ.info

Ультиматуми в історії України: Ленін, Гітлер, Пеклушенко.

27 червня у Верховній Раді України був розповсюджений документ під назвою «Ультиматум Політради Партії регіонів». Цей документ дивує вже своєю формою, адже він виданий від імені Політради Партії регіонів, надрукований на бланку депутатської фракції Партії регіонів, а підписаний одним з членів політради, а не лідером партії – Віктором Януковичем.

Ще цікавішим є той факт, що з тексту документа взагалі незрозуміло кому він адресований і хто має теоретично виконувати його вимоги.

Безпрецедентність подібного явища в новітній історії України та її очевидний взаємозв’язок з останніми подіями у Верховній Раді (блокування її роботи депутатами фракції Партії регіонів) спонукає на більш детальний аналіз цього документа.

Отже, перш за все необхідно зупинитися на визначенні ключових термінів, пов’язаних з цим питанням.

В академічному розумінні право формулюється як унікальний засіб суспільного компромісу. У той же час, ультиматум – є категоричною вимогою, що супроводжується погрозою застосування сили у разі її невиконання. Таким чином, стає очевидним, що саме поняття ультиматуму, як форми політичної діяльності знаходиться поза правовим полем, а його застосування суперечить базовим засадам цивілізованих взаємовідносин у демократичному правовому суспільстві. Цей термін, крім усього іншого, відносить нас у темне і далеке минуле.

Так, найвідомішим в історії України ультиматумом є ультиматум більшовицької Ради народних Комісарів до уряду Української Народної Республіки від 17 грудня 1917 року, в якому більшовики вимагали дозволу на введення військ в Україну, а також недопуску на Дон офіцерів та козаків. Цьому ультиматуму передували такі події.

7 листопада 1917 року російські більшовики скинули Тимчасовий уряд та захопили владу у Росії. Українська Центральна Рада не визнала цього захоплення та засудила його. Український уряд почав формувати структури влади на місцях. Своїм Третім Універсалом Центральна Рада 20 листопада 1917 року проголосила Українську Народну Республіку (УНР).

10-12 грудня 1917 р. в Україні проходили вибори до Установчих Зборів на яких перемогу здобули українські соціалісти. Більшовики отримали лише 10 відсотків. Після цього більшовицькі делегати спробували захопити владу на Зборах. А після невдачі переїхали до Харкова, де заявили про створення «Українського Радянського уряду». Після цього різко погіршилися відносини з більшовицькою Росією. Так, 12 грудня 1917 р. у Києві були обеззброєні більшовицькі військові угруповання які готували повстання проти Центральної Ради.

17 грудня був проголошений вищезгаданий ультиматум. 18 грудня Український уряд відмовився прийняти цей ультиматум, в наслідок чого розпочалася україно–більшовицька війна. Більшовики вели її від імені «кишенькового» Українського Радянського уряду. Нажаль, наслідком цих подій стала втрата Україною на довгі роки своєї незалежності та потрапила до складу радянської імперії – СРСР.

На думку спадає відома мудрість про те, що історія повторюється у вигляді фарсу. Саме таким фарсом у цьому контексті і виглядає «Ультиматум Політради Партії регіонів» від 27 червня 2006 року. Знов ми маємо нестабільну ситуацію в державі, слабке та недостатньо послідовне центральне керівництво та, як наслідок, намагання деяких політичних сил, після невдачі на президентських, а потім і парламентських виборах, захопити владу недемократичним способом. Доречи, орієнтовані ці сили, як і майже 90 років тому на Росію, що в першу чергу проявляється в антиконституційній реалізації програмних положень, спрямованих на знущання над українською мовою.

Крім того, у 1941 році після проголошення Української Держави у Львові до неї Гітлером був висунутий ультиматум з вимогою скасування Акту Відновлення Української Держави. Він був відкинутий керівниками Української Держави, через що вони опинились у концтаборі Заксенгавзен.

Тепер хотілося б детальніше зупинитися на тексті «Ультиматуму Політради Партії регіонів».

Розпочавши свій Ультиматум з уривків окремих речень, прописаних в Конституції України, Політрада Партії регіонів, як зазвичай, фактично спотворила зміст статей Конституції, в черговий раз знехтувавши Вищий Закон у Державі.

Дійсно, відповідно до ст.5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Верховна Рада України є вищим державним органом законодавчої влади. Але своїми практичними діями депутати від Партії регіонів унеможливлюють роботу вищого державного органу законодавчої влади, відкрито декларуючи за мету – розпуск Верховної Ради, таким чином Партія регіонів вчинює дії, спрямовані на позбавлення можливості народу здійснювати свою владу у конституційному порядку.

При цьому Партією регіонів використовуються звичні для неї й вже опрацьовані технології поділу народу України на частини.

Народ України – неподільне ціле. Його не буває «більшість» або «меншість», як це намагається зазначити в «Ультиматумі» Політрада Партії регіонів.

Цілком природно, що різні люди сповідують різні точки зору на події, що відбуваються у суспільстві, мають свої погляди на можливі шляхи розвитку Держави.

Одним з тлумачень демократії є її розуміння як право більшості, що реалізується шляхом загальних виборів. Інакше кажучи, демократія – це визначення політичного курсу держави за результатами волевиявлення населення.

На виборах Президента України 2004 року 52 % виборців підтримали кандидата в Президенти Віктора Ющенко, визначивши тим самим вектор розвитку країни відповідно до його передвиборчої програми «Десять кроків на зустріч людям». Під час виборчої кампанії Ющенка підтримували три основні політичні сили «Наша Україна», БЮТ та СПУ.

За результатами парламентських виборів 2006 року ці три політичні сили отримали 54% місць у Верховній Раді України V скликання. Цілком логічно, що саме вони об’єдналися у парламентську коаліцію, що поставила за мету виконання програми Віктора Ющенка, з якою він переміг на президентських виборах 2004 року.

На цьому тлі дивними та необґрунтованими виглядають тези «Ультиматуму Політради Партії регіонів» про те, що зараз «відбувається цілковита узурпація влади одним політичним оранжевим табором, за яким стоїть лише одна частина народу України» та «інтереси іншої половини України, інтереси наших виборців … сьогодні брутально нехтуються», «сьогодні в опозиції до помаранчевої безвідповідальності і непрофесіоналізму – більшість народу України». Адже, навіть за цією логікою, більшість народу України лише три місяці тому на виборах до ВРУ підтримали саме «помаранчеві» сили, надавши їм, тим самим, право, керувати державою шляхом створення парламентської коаліції та формуванням нею уряду. А конституційний та демократичний за своєю суттю процес розподілу владних повноважень між суб’єктами коаліції регіонали чомусь вважають «узурпацією».

Як зазначає Політрада Партії регіонів в особі члена політради Пеклушенка, їх першим кроком в якості парламентської опозиції є ультиматум, за невиконання якого Партія регіонів погрожує зривати роботу Верховної Ради.

Проте жодна із вимог, зазначених в ультиматумі, ніяк не пов’язана із захистом прав виборців Партії регіонів.

Так, згідно з пунктами 1 та 3 резолютивної частини Ультиматуму Політради Партії регіонів, вимагається обрання Голови Верховної Ради України у рамках Регламенту і Конституції, що передбачає таємне голосування і виключає будь-яке пакетне голосування, а також внесення пропозиції та призначення Прем’єр-міністра згідно з Конституцією України.

Незрозуміло, яким чином це порушує права виборців Партії регіонів. Тим більше, не зрозуміло, яким чином, як про то твердять її представники, це порушує вимоги Конституції.

Адже відповідно до ст.88 ч.1 Конституції України, Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України.

Згідно зі ст.114 ч.2 Конституції України, Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Відповідно до ст.114 ч.3 Конституції України, кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до ст.83 Конституції України.

Жодних вимог щодо процедури голосування при обранні Голови Верховної Ради України та призначення Прем’єр-міністра України шляхом таємного голосування Конституція України не містить.

Дійсно, процедурною нормою, а саме ст.70 ч.5 Регламенту Верховної Ради України встановлено, що рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Відповідно до ст.200 ч.9 Регламенту Верховної Ради України, призначення кандидата на посаду Прем’єр-міністра України здійснюється Верховною радою відкритим голосуванням.

В той же час ст.50 Регламенту Верховної Ради України передбачено можливість одноразового відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом. У разі необхідності таке рішення приймається без обговорення шляхом голосування, яке проводиться після винесення відповідної пропозиції. Тобто будь яка зміна процедури прийняття зазначених рішень, підтримана більшістю від конституційного складу парламенту, повністю відповідає вимогам регламенту.

Згідно з п.2 резолютивної частини Ультиматуму, від невідомих осіб вимагається: розподілу парламентських комітетів з обов’язковим дотриманням принципу пропорційності представництв всіх депутатських фракцій.

Дійсно, ст.76 Регламенту Верховної Ради України передбачає, що квоти розподілу посад голів комітетів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій до фактичної чисельності народних депутатів. Порядок визначення квот встановлюється Верховною Радою, а список кандидатур на посади голів, перших заступників, заступників голів та секретарів комітетів схвалюється Погоджувальною радою.

Тобто встановлений Регламентом порядок вирішення цього питання не передбачає можливості розв’язання його шляхом ультиматумів.

–         Участь в управлінні регіонами, де перемогла Партія Регіонів.

Зазначені вимоги взагалі є абсурдними, оскільки згідно зі ст.140 Конституції України питання місцевого значення самостійно вирішуються шляхом місцевого самоврядування. В такому разі взагалі стає незрозумілим на чию адресу спрямований Ультиматум.

Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено широку систему місцевого самоврядування, яка включає: сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Всі вищезазначені органи місцевого самоврядування сформовані на основі волевиявлення громадян шляхом проведення виборів у березні 2006 року.

Отже виборці Партії регіонів та сама партія вже отримали вичерпний обсяг важелів регулювання суспільного життя в регіонах. Таким чином, можна зрозуміти, що зазначеним пунктом ультиматуму Політрада Партії регіонів звертається сама до себе.

Відповідно до п.4 резолютивної частини Ультиматуму, Партія регіонів вимагає складання присяги суддів Конституційного суду згідно з вимогами закону «Про Конституційний Суд України».

В той же час, відповідно до ст.17 Закону України «Про Конституційний Суд України», суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніш як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.

Проте самою ж Партією регіонів блокується засідання Верховної Ради України, внаслідок чого особи, призначені на посаду суддів Конституційного Суду України не мають можливості скласти присягу та вступити на призначену посаду.

Згідно з п.5 резолютивної частини Ультиматуму, Партія регіонів вимагає негайного припинення незаконного сумісництва посадовців з депутатськими повноваженнями.

Відповідно до ст.78 Конституції України, народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандату, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Відповідно до ст.81 ч.2 п.5 Конституції України, якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто, повноваження народного депутата України припиняються достроково.

При цьому згідно зі ст.81 ч.4 Конституції України, рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадку, передбаченому ст.81 ч.2 п.5 Конституції України, приймається судом.

Фактично ніхто не заперечує, що ці вимоги Закону повинні виконуватись. І в своїй діяльності, створена парламентська коаліція додержується вищенаведених принципів.

Підсумовуючи вищесказане, напрошуються такі висновки:

«Ультиматум Політради Партії регіонів» є не правовим документом, за своїми суттю та змістом він спрямований на руйнацію демократичних засад побудови суспільства, нагнітання напруженості та дестабілізацію політичного та економічного ладу України. Назва та форма документа є взагалі відверто зухвалою, не відповідає елементарним засадам демократії та наглядно демонструє справжню сутність та цілі політиків, які його висунули.

Аналізуючи зазначений документ та співставляючи з ним останні події у Верховній Раді, спадає на думку цитата з Кримінального кодексу України (ст.. 341): «Захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян з метою незаконного користування ними або перешкоджання нормальній роботі підприємств, установ, організацій – карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк». Можливо саме це пояснює, чому Ультиматум не підписали особисто лідери Партії регіонів.

Святослав Олейник,

народный депутат Украины

(фракция БЮТ)