Відома мудрість каже, що підготовку до нового опалювального сезону, як, до речі, й до виборчої кампанії, слід починати одразу після завершення поточних заходів. І цьогоріч чи не вперше до цієї поради таки дослухались.
Про саму архітектуру Комплексних планів стійкості регіонів та окремих міст, затверджених рішенням РНБО та введених у дію указом президента від 14 березня цього року, ZN.UA вже писало раніше. Нагадаємо лише, що йдеться про масштабну систему заходів із захисту, резервування та відновлення критичної інфраструктури, яку фінансують спільно держава та громади й координує спеціальний урядовий центр. Початкову вартість реалізації планів оцінювали у 216,3 млрд грн, однак згодом вона зросла до 278 млрд.
До початку нового опалювального сезону залишаються лічені місяці. І вже зараз очільники областей та громад оцінюють плани стійкості не стільки з погляду їхньої концептуальної правильності, скільки крізь призму практичної реалізації, дефіциту фінансування, кадрових проблем і жорстких дедлайнів.
Чи достатньо ресурсів отримали громади для виконання поставлених завдань? Чи здатна держава забезпечити необхідну координацію та швидкість ухвалення рішень? І чи стане нинішня зима тестом не лише для енергетичної системи, а й для спроможності української системи управління реалізовувати власні стратегічні рішення?
Перші результати
12 червня під час засідання Координаційного центру прем’єр-міністр Юлія Свириденко повідомила, що держава спрямовує на реалізацію планів стійкості регіонів 67,8 млрд грн завдяки змінам до державного бюджету.
За словами віцепрем’єр-міністра з відновлення України — міністра розвитку громад і територій Олексія Кулеби, наразі в роботі перебувають понад 500 об’єктів захисту. Щодо розподіленої теплової генерації, то вже законтрактовано або поставлено майже 50% необхідних потужностей. Підприємства тепло- та водопостачання більш як на 70% забезпечені резервними джерелами живлення. Крім того, до реалізації заплановано 29 спеціальних проєктів із водопостачання у 14 областях, які мають забезпечити потреби понад 15 мільйонів громадян, причому майже 90% із них уже мають готову проєктно-кошторисну документацію.
Якщо проаналізувати ці дані, складається враження, що в Україні нарешті вдалося централізовано сформувати більш-менш уніфіковану систему реагування на енергетичні виклики: визначено джерела й пріоритети фінансування, відповідальних виконавців, механізми координації та взаємодії.
Втім, саме на етапі практичної реалізації починають проявлятися й перші системні обмеження. Очільники ОВА, ОДА та мери міст оцінюють плани стійкості передусім крізь призму дефіциту фінансування, кадрових ресурсів і жорстких дедлайнів, установлених державою.
Диявол ховається в деталях
В Асоціації міст України коротко охарактеризували історію з появою обов’язків щодо виконання регіональних планів стійкості як «відповідальність без грошей». За словами радниці голови АМУ Оксани Продан, підготовка до опалювального сезону має відбуватися за трьома ключовими напрямами: захист від обстрілів (підтримка ППО та загалом ЗСУ), підготовка енергетичних підприємств і реалізація програм підтримки споживачів та органів місцевого самоврядування.
Окремо Оксана Продан наголошує на необхідності погашення державою боргів перед громадами з різниці в тарифах, які нині становлять близько 72 млрд грн.
Мери українських міст також звертають увагу на те, що центральна влада поклала на них персональну відповідальність за виконання планів, але водночас систематично вилучає кошти з місцевих бюджетів, зокрема через перерозподіл «військового» та «силового» ПДФО. Вони вимагають від уряду погасити багатомільярдні борги з різниці в тарифах на тепло, оскільки без цих коштів у комунальних підприємств немає ресурсу для співфінансування масштабних енергетичних проєктів.
Муніципалітети теж скаржаться на кадровий голод, а також на те, що держава подекуди сама гальмує швидке розгортання розподіленої генерації через складні регуляторні процедури для енергетичного, зокрема когенераційного обладнання.
Отже, місцеве самоврядування фактично отримало значну частину відповідальності за реалізацію планів стійкості, однак достатнього фінансового, кадрового та регуляторного ресурсу для виконання поставлених завдань у визначені строки йому не надали.
Якщо для більшості регіонів головні виклики — фінансові й кадрові, то окремою історією залишається Київ. На відміну від більшості регіонів, погодження плану стійкості столиці супроводжується не лише технічними, а й управлінськими проблемами. Наші співрозмовники видання звертають увагу на те, що в Києві реалізація планів додатково ускладнюється конфліктом повноважень між міською та військовою адміністраціями, а також має явне політичне забарвлення. Ця ситуація демонструє ще одну потенційну проблему: навіть за наявності ресурсів ефективність підготовки може залежати від якості координації та чіткого розмежування повноважень між різними центрами управління.
Як плани стійкості реалізують на місцях
У регіонах плани стійкості оцінюють насамперед із погляду їхньої практичної реалізації. І хоча наші співрозмовники по-різному оцінюють темпи підготовки до зими, майже всі вони називають ті самі проблеми — гроші, кадри та час.
Міський голова Дніпра Борис Філатов у ексклюзивному коментарі ZN.UA зауважив, що не вся інформація про підготовку до опалювального сезону може бути публічною з об’єктивних причин. За його словами, вже реалізовано деякі масштабні проєкти у сфері теплопостачання, заплановано ще кілька великих проєктів, зокрема пов’язаних із водопостачанням, однак більше деталей він наразі не розголошує.
«Тихо працюємо, аби наступна зима для людей була комфортнішою. Часто багато робимо на випередження», — каже міський очільник.
Загальну вартість плану стійкості для Дніпра оцінюють у 9 млрд грн. Станом на сьогодні місто вже залучило 4 млрд грн кредитів у державних банках, тоді як державне фінансування наразі становить лише 40 млн грн.
«Звісно ж, це величезні кошти, і самотужки на місці ми не впораємося. Скільки ще і коли зможуть виділити з центру — дуже цікаве питання. Нам обіцяють, але наразі ні про конкретні суми, ні про строки не йдеться», — каже мер, пояснюючи, що багато залежить від міжнародних партнерів та їхньої підтримки.
Загалом темпи реалізації плану стійкості та координацію цього процесу на всіх рівнях Борис Філатов оцінює як цілком прийнятні. Водночас головними проблемами, на його думку, залишаються фінансова та кадрова.
«Я дуже чекаю на анонсовану урядом реформу мобілізації, бо коли комунальників і підрядників мобілізують просто під час роботи на прильотах або будівництві, це паралізує все міське господарство і неабияк ускладнює реалізацію заходів у межах плану стійкості», — наголошує міський голова, додаючи, що без людей та грошей нічого не «поїде».
Поряд із містом власні виклики має й область. Керівництво Дніпропетровської області акцентує увагу на тому, що в їхньому випадку масштаби підготовки визначаються ще й статусом прифронтового регіону. Начальник Дніпропетровської ОВА Олександр Ганжа повідомив ZN.UA, що план стійкості області на 2026 рік передбачає чотири ключові напрями: захист критичної інфраструктури, забезпечення підприємств резервним живленням, розбудову теплової генерації та встановлення додаткових об’єктів електрогенерації.
За його словами, йдеться про сотні об’єктів критичної інфраструктури, сотні мегават резервних потужностей та десятки нових об’єктів генерації, які мають бути введені в експлуатацію вже до початку осінньо-зимового періоду. Для повної реалізації плану області необхідно понад 20 млрд грн. Усі роботи виконують на умовах співфінансування державного та місцевих бюджетів, причому частка громад становить не менш як 15%.
За словами Олександра Ганжі, процес рухається згідно з графіком, однак прифронтові реалії постійно створюють додаткові труднощі.
«Дніпропетровщина — прифронтовий регіон, який щодня потерпає від ворожих атак. Це призводить до руйнувань цивільної та критичної інфраструктури. Відновлення потребує ресурсу — матеріального та людського. Але робимо усе можливе й неможливе, щоб підготуватися до зими і забезпечити наших людей опаленням, світлом та водою. Працюємо», — підсумовує Олександр Ганжа.
Зовсім інші виклики — у тилових громадах. Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків зазначає, що заходи щодо міста включені до обласного плану стійкості. Одним із ключових напрямів є перехід від великих котелень до менших локальних систем теплопостачання.
«Зокрема в нашому мікрорайоні колишнього СТЕК завершується саме перехід на індивідуальне опалення та невеликі котельні. Роботи тривають на декількох котельнях, і ми маємо встигнути вчасно. Для нас дуже важливо виконати ці роботи. Також дякую мешканцям, які долучилися і теж перейшли на індивідуальне опалення там, де ми не могли відповідно побудувати мережу. Тому сподіваємося, що до початку опалювального сезону всі роботи будуть завершені. Дякуємо уряду за шість котлів, які були нам надані для реалізації плану стійкості. Вони включені в проєктну документацію з будівництва трьох більших котелень. А загалом у роботі зараз 13 котелень, які мають запрацювати 1 листопада цього року, щоб устигнути забезпечити теплом школи, садочки, населення та інші заклади», — розповідає міський голова.
Водночас однією з головних проблем Руслан Марцінків називає взаємодію з газовими компаніями.
«Є серйозні проблеми з газовиками. Ми не розуміємо сьогодні достеменно, як відбуватиметься пуск газу, зокрема з НАК «Нафтогаз», також не розуміємо позиції облгазів, але сподіваємося, що ці проблеми буде вирішено найближчим часом. Хотілося б більшого сприяння, щоб виконати доручення президента й відповідно реалізувати програми, затверджені обласною державною адміністрацією», — наголошує мер Івано-Франківська.
У Луцьку ставку зробили на встановлення блочно-модульних котелень. Як повідомив ZN.UA заступник міського голови Володимир Марценюк, планом стійкості передбачено встановлення чотирьох БМК загальною потужністю 22 МВт для забезпечення теплом найбільш густонаселеного району міста.
«Станом на сьогодні проведено публічні закупівлі, наразі визначають переможця, з яким буде укладено контракт на постачання обладнання для всіх чотирьох БМК», — уточнив він.
Окремий напрям — забезпечення стабільності водопостачання. За словами посадовця, на об’єктах критичної інфраструктури КП «Луцькводоканал» роботи зі встановлення інженерного захисту та резервного живлення виконані приблизно на 60%. Загальний обсяг фінансування заходів для Луцька оцінюється у близько 200 млн грн коштом державного та міського бюджетів.
Водночас, за словами Володимира Марценюка, головними викликами залишаються стислі терміни реалізації та високий попит на аналогічне обладнання по всій країні.
Чому експерти не впевнені, що цього достатньо
Попри загалом позитивні оцінки самої ідеї планів стійкості, опитані ZN.UA експерти звертають увагу на низку системних обмежень, які можуть суттєво вплинути на результати їхньої реалізації.
Експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев наголошує, що реалізація планів стійкості має забезпечити функціонування енергетичних систем як у централізованому, так і в автономному режимах. Для цього необхідно у стислі строки ввести в експлуатацію велику кількість малих генеруючих установок, насамперед когенераційних, інтегрувати їх у наявні мережі та забезпечити функціонування так званих розумних систем енергозабезпечення.
«Одним із найважливіших складників таких планів є неконфліктне інтегрування відновлюваних джерел енергії в наявні енергетичні системи. Декларується, що всі опорні лікарні та об’єкти водозабезпечення будуть обладнані автономними джерелами живлення з установками збереження енергії (BESS), тому їхнє приєднання не супроводжуватиметься зменшенням стійкості мереж і систем загалом», — зазначає експерт.
Не менш важливим завданням він називає будівництво інженерно-технічного захисту об’єктів критичної інфраструктури. За словами Рябцева, лише у Харківській, Полтавській та Донецькій областях захисту потребують сотні об’єктів, причому різного рівня складності — від захисту від уламків до захисту від прямих ракетних ударів.
Водночас, наголошує експерт, реалізація планів стикається з чотирма системними проблемами.
- Перша — фінансова. Навіть найбагатші громади не мають достатніх ресурсів для самостійної реалізації планів, а малі громади фактично залежать від державного фінансування та міжнародної допомоги. Тому, попри позитивну динаміку реалізації планів стійкості в більшості регіонів, темпи їх виконання залишаються нерівномірними. Відсутність чіткого механізму довгострокового кредитування, найімовірніше, змусить місцеву владу вилучати кошти з інших сфер — освіти чи медицини, посилюючи соціальну напругу.
- Друга — технологічна. Через глобальний дефіцит енергетичного обладнання строки постачання когенераційних установок, трансформаторів і накопичувачів енергії вже сягають 9–14 місяців, тоді як потреба громад лише у блочно-модульних котельнях — понад дві сотні об’єктів.
- Третя — регуляторна. Чинне законодавство у сферах містобудування та землекористування не розраховане на форсоване будівництво великої кількості енергетичних об’єктів. Громади стикаються з тривалими процедурами відведення земельних ділянок, отримання технічних умов, проходження експертиз і приєднання до мереж. Навіть з урахуванням особливих умов експериментальних проєктів координація між Міненерго, Мінрозвитку, НКРЕКП, профільними службами та органами місцевого самоврядування залишається недостатньо ефективною.
- Четверта — кадрова. Масштабний перехід до розподіленої генерації потребує великої кількості кваліфікованих фахівців, дефіцит яких посилюється мобілізацією та міграцією населення.
Крім того, додає експерт, будь-який новий об’єкт енергетичної інфраструктури автоматично стає потенційною ціллю для російських ударів, що збільшує вартість проєктів на десятки відсотків і створює додаткові проблеми для їх фінансування та реалізації.
Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко вважає, що реалізація планів стійкості залежить насамперед від здатності забезпечити ефективну координацію між центральною владою, регіонами та бізнесом, а також від створення економічних стимулів і подолання бюрократичних бар’єрів.
За його словами, урядові рішення щодо підтримки нових проєктів відновлюваної енергетики та маневрової генерації мають правильну стратегічну логіку, однак їхній практичний ефект для найближчого опалювального сезону буде обмеженим.
«Україна може увійти в ОЗП-2026/27 краще організованою, але не повністю захищеною. Критично важливо, щоб нові ВДЕ, BESS, маневрова генерація, когенерація, ремонти великих ТЕЦ/ТЕС, резервне живлення теплових вузлів і фізичний захист працювали не як окремі напрями, а як єдина програма стійкості. Без цього країна ризикує отримати формально правильні рішення, але недостатній практичний ефект у пікові зимові періоди», — наголошує експерт.
Засновник Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук, своєю чергою, оцінює плани стійкості критичніше. На його думку, вони не містять концептуальної новизни, оскільки фактично систематизують ті підходи, які застосовувалися й у попередні роки.
«Замість того, аби працювати над упровадженням концептуально нової альтернативної системи енергозабезпечення, триває просто латання дірок старими методами», — вважає експерт.
Як приклад він наводить розвиток розподіленої генерації — важливий, але такий, що сам собою не створює нової архітектури енергетичної безпеки країни. Крім того, Корольчук звертає увагу на значний дефіцит фінансування: за його оцінками, можливості державного бюджету суттєво поступаються загальній вартості затверджених планів.
«Хочеться бути оптимістом, але наступний опалювальний сезон мало чим відрізнятиметься від попередніх, оскільки залишаються ті самі проблеми й ті самі підходи до їх вирішення», — підсумовує експерт.
…Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що регіональні плани стійкості навряд чи можна назвати принципово новим інструментом підготовки до війни. Водночас цьогоріч держава вперше намагається об’єднати різні заходи в єдину систему відповідальності та координації.
Чи виявиться вона достатньо ефективною для проходження ще однієї воєнної зими, залежатиме не лише від обсягів фінансування, а й від здатності держави та громад швидко ухвалювати рішення, знаходити ресурси та діяти як єдиний механізм. І часу на це залишається дедалі менше.
