27 серпня комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності підготував до другого читання законопроєкт №12439 під благородною назвою “про удосконалення гарантій захисту суб’єктів господарювання”.
Попри наявність ряду норм, які дійсно можуть допомогти чесному бізнесу, загальна концепція документа – це детальна інструкцію, як уникнути кримінальної відповідальності і якнайшвидше “розвалити” кримінальне провадження за наявності “лояльного” прокурора.
Окремий “бонус” – законопроєкт філігранно саботує реформу Бюро економічної безпеки (БЕБ), фактично блокуючи можливості БЕБ самостійно починати розслідування економічних злочинів без погодження керівника органу прокуратури.
Додатковим “подарунком” стає нова стаття 41-1 Кримінального Кодексу, яка перетворює роз’яснення контролюючих органів на “кримінальні індульгенції” для сумнівних операцій.
Попри формальне виключення найбільш токсичних норм з першої редакції, фінальний текст зберігає десятки замаскованих процесуальних пасток. Кожна з них окремо може видаватися технічною деталлю, але в комплексі вони створюють систему гарантованого зриву розслідувань економічних та корупційних злочинів.
1. “Кримінальна індульгенція”: як легалізувати будь-яку схему
Найцинічнішою новелою, яка супроводжує законопроєкт №12439, стає нова стаття 41-1 Кримінального кодексу “Дотримання офіційних позицій органів державної влади”. Ця норма створює революційну зміну в підході до відповідальності за економічні злочини: тепер роз’яснення уповноважених органів стають не просто доказом добросовісності в суді, а автоматичним алібі, що блокує саме відкриття кримінального провадження.
Такі розʼяснення можна буде отримати про податкове, митне законодавство і публічні закупівлі.
Технологія легалізації схем: достатньо домовитися з “потрібною людиною” в Мінекономіки чи іншому уповноваженому органі, отримати “індивідуальне роз’яснення” під конкретну сумнівну операцію, і навіть найочевидніша корупційна закупівля стає недоторканною для правоохоронців. Якщо раніше таке роз’яснення було лише одним з аргументів захисту в суді, то тепер це “кримінальна індульгенція”, яка робить розслідування неможливим з самого початку.
Ця норма фактично паралізує розслідування економічних злочинів та корупції з боку БЕБ та НАБУ, адже більшість справ цих органів стосується саме податкових, митних порушень та сумнівних держзакупівель. Отримавши “правильне” роз’яснення, фігуранти зможуть повністю уникати відповідальності за багатомільйонні схеми. Ця норма перетворює консультативні роз’яснення органів влади на спосіб легалізації злочинів, створюючи паралельну систему “дозволів” для корупційних схем.
2. Блокування початку розслідувань
Одним із найбільш критичних нововведень є пропозиція замінити процедуру початку розслідування злочинів. Наразі кримінальне продження розпочинається за наявності «обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення», законопроєкт змінює на стандарт «достатніх даних» для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Більше того, у самій статті 214 КПК робиться спроба легалізувати вузьке визначення цих «достатніх даних» як такої сукупності відомостей, яка дає можливість зробити обґрунтований висновок про наявність складу злочину. Це радикально змінює сам підхід, закладений у КПК з 2012 року, де внесення до ЄРДР було максимально простим і швидким механізмом, що гарантував відкриття провадження за будь-якою заявою чи повідомленням.
Запровадження критерію «достатніх даних» для внесення заяви до ЄРДР фактично стирає межу між початком розслідування і повідомленням про підозру. Адже згідно з положеннями чинного КПК підозра ґрунтується саме на достатніх даних, що підтверджують наявність складу злочину в діях конкретної особи. Якщо цей же стандарт вимагається ще до внесення відомостей у ЄРДР, то виникає парадокс: від слідчого очікують обґрунтованого висновку про склад злочину ще до того, як він матиме можливість провести розслідування.
Цей принцип поширюватиметься на всі категорії кримінальних правопорушень, що означає системне порушення права громадян на доступ до правосуддя.
На практиці заяви про економічні злочини та корупцію можуть просто не потрапляти до ЄРДР на розсуд прокурора, особливо коли йдеться про “небажаних” заявників або впливових фігурантів. Але цей же механізм працюватиме і для звичайних громадян: заяви про крадіжки, шахрайство, хуліганство, побої також можуть відхилятися через “недостатність даних” для ЄРДР. А суд не зможе змусити орган досудового розслідування почати розслідування. Адже якщо зараз відмову у внесенні заяви до ЄРДР можна оскаржити в суді, то після прийняття закону суд буде змушений перевіряти не просто наявність у тексті заяви обставин злочину, а і встановлювати чи достатньо даних навів пересічний громадянин, свідок чи викривач і чи були його права порушені.
Це створює систему повної безвідповідальності правоохоронних органів за необ’єктивні відмови у відкритті проваджень.
3. Саботаж роботи БЕБ
Фактично законопроєкт створює механізм блокування роботи БЕБ ще на етапі початку кримінального провадження. Особливо цинічно це виглядає на тлі призначення нового керівника БЕБ – фактично новому керівництву одразу “зв’язують руки”, позбавляючи можливості ефективно працювати.
Якщо раніше слідчі БЕБ мали відносну самостійність у відкритті проваджень щодо статті 191 КК – привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, – то тепер кожна справа проходитиме через прокурорський “фільтр”. Тепер рішення про внесення до ЄРДР відомостей про злочин за статтею 191 ККУ виноситься виключно керівником органу прокуратури – Генеральним прокурорм чи керівником прокуратури області. Тобто прокурорами на посадах, які лишаються політично керованими. Як це допомагає бізнесу – також незрозуміло.
Таким чином, замість сотень слідчих БЕБ, які могли самостійно оцінювати заяви та швидко реагувати на відповідні економічні злочини, всі рішення зосереджуються в руках однієї особи – Генеральним прокурором чи керівником прокуратури області. Це створює ідеальні умови для “ручного управління” справами: достатньо мати вплив на одного прокурора, щоб заблокувати розслідування відповідних економічних злочинів у цілому регіоні.
4. Арешт майна під загрозою
Хоча від ідеї строкових арештів майна формально відмовилися, у частині третій статті 170 КПК залишилася критична лазівка: у провадженнях без підозрюваних арешт коштів суб’єктів господарювання автоматично знімається через чотири місяці. Такий підхід особливо небезпечний у складних економічних і корупційних справах щодо впливових фігурантів, яким може бути достатньо зняти арешт навіть на пів дня, щоб відчужити активи. У результаті кошти можуть бути виведені ще до того, як у справі з’являться підозрювані. Це створює серйозну загрозу для втрати доказів та активів, які потенційно підлягатимуть конфіскації.
Фінальна редакція законопроєкту також передбачає, що клопотання про арешт майна одночасно має надсилатися слідчому судді та стороні захисту ще до розгляду в суді. Така конструкція не створює додаткових реальних гарантій для сторони захисту, яка і так має право оскаржити арешт. Натомість вона фактично попереджає фігурантів розслідування про плани сторони обвинувачення.
Як наслідок підозрювані чи пов’язані з ними особи отримують час для відчуження активів, переоформлення майна або виведення коштів з рахунків. У результаті арешт як запобіжний захід може втратити сенс і дієвість. Це особливо небезпечно у справах про корупцію чи економічні злочини, де швидкість блокування активів має ключове значення, і відкриває простий механізм уникнення відповідальності.
5. Ускладнення проведення обшуків
Законопроєкт зобов’язує здійснювати обов’язкову фіксацію «фактичних даних, отриманих під час обшуку» (стаття 104 КПК ). На практиці може мати абсурдні наслідки. Якщо тлумачити буквально, слідчим доведеться фіксувати на відео вміст кожного документа, кожної сторінки, кожного файлу, які вилучаються. Це перетворить процедуру обшуку на технічно і процесуально непідйомну, особливо коли йдеться про великі масиви документів чи електронні носії. Будь-яка неповна фіксація автоматично стане підставою для визнання всіх доказів недопустимими. Навіть якщо обшук виявить схему розкрадання бюджетних коштів на мільярди гривень, усі докази будуть знищені в суді через “технічне” порушення фіксації.
Додатковим полем для зловживань стає стаття 107 КПК, яка надає захисту право фіксувати обшук “усіма доступними засобами” без обмежень. Це означає можливість прямих трансляцій у соцмережах з геолокацією, іменами оперативників та деталями слідчих дій. Таємниця слідства та безпека учасників процесу приноситься в жертву “прозорості”.
Нова редакція статті 234 КПК робить обов’язковою участь власника майна при розгляді клопотання про узаконення невідкладного обшуку. Елементарний алгоритм зриву: власник просто ігнорує виклик до суду – і навіть бездоганно проведений обшук стає незаконним.
Законопроєкт радикально звужує підстави для невідкладних обшуків без ухвали суду. Цю норму вже схожим чином змінював законопроєкт, яким намагалися демонтувати НАБУ і САП. Як тільки все повернули назад після протестів – не пройшло і місяця, як у Раді роблять чергову спробу протягнути цю норму.
Якщо зараз частина 3 статті 233 КПК дозволяє такі обшуки для “врятування життя людей чи майна і безпосереднього переслідування підозрюваних”, то нова редакція прибирає слово “майна” і залишає лише врятування людей та переслідування і за виклбчним переліком злочинів білтшість з яких належить до підслідності СБУ В той же час саме СБУ, яке чи не найбільше наразі “кошмарить” бізнес справами про держзраду та торгівлю з РФ.
А от НАБУ та САП, які займаються високопосадовою корупцією, потрапляють під жорсткі обмеження. При цьому у корупційних справах невідкладні обшуки часто проводяться саме для “врятування майна” – вилучення предмету хабара, коли гроші передаються від особи до особи. Тепер у типовій ситуації, коли НАБУ відстежує передачу хабара і має провести невідкладний обшук для того, щоб фігуранти не встигли сховати гроші (що раніше кваліфікувалося як “врятування майна”), таку дію буде неможливо провести без попередньої ухвали суду. Це дає корупціонерам додатковий час для знищення доказів.
6. Додаткові процесуальні пастки
Законопроєкт створює цілу систему формальних перешкод, які працюють на зрив розслідувань. Кожен пункт окремо виглядає як “технічне удосконалення”, але разом вони створюють систему гарантованого саботажу будь-якого серйозного розслідування складних економічних чи корупційних злочинів.
- постанова про визнання речовим доказом тепер обов’язкова протягом доби після експертизи. Будь-яке запізнення стає підставою для визнання доказу недопустимим незалежно від його важливості.
- слідчий зобов’язаний завжди спочатку попросити надати документи у підозрюваного, погодивши це з прокурором, і лише після відмови звертатися до суду за доступом. Це дає місяці на приховування та знищення доказів.
- суд може самостійно призначати експертизи, перетворюючись з арбітра на учасника процесу. Кожна така експертиза стане підставою для скасування вироку через “упередженість суду”.
- встановлюються автоматичні відмови через неявку: неявка прокурора веде до автоматичної відмова у доступі до документів (ст. 163 КПК), неявка слідчого до автоматичного відхилення клопотання в арешті мана(ст. 172 КПК), відсутність ініціатора НСРД веде блокування негласних слідчих дій (ст. 248 КПК).
- можливість двічі оскаржувати одне рішення через різні механізми – наприклад, рішення про закриття/незакриття провадження тепер можна оскаржувати і як відмову у закритті, і як скасування постанови про закриття.
- оскарження навіть суто технічних рішень про строки ознайомлення з матеріалами перетворює кожен крок розслідування на предмет судового розгляду.
- оскарження відмови в ознайомленні з матеріалами змушує слідство пояснювати причини секретності, частково розкриваючи свої плани, майбутні слідчі дії та коло потенційних підозрюваних.
***
Законопроєкт №12439 у запропонованій редакції являє собою не захист прав бізнесу, а комплексну систему саботажу кримінального правосуддя. Під прикриттям добрих намірів створюється схема уникнення від кримінальної відповідальності шляхом:
- виписування “індульгенцій” з боку регуляторних органів
- блокування відкриття небажаних проваджень
- попередження фігурантів про плани слідства
- уникнення чи зняття арешт активів
- визнання зібраних доказів недопустимими на формальних підставах
- затягування кримінального процесу через численні оскарження
Особливо небезпечно те, що всі ці механізми будуть працювати автоматично, не вимагаючи від порушників особливих зусиль – достатньо знати “правила гри” та мати лояльного прокурора. Прийняття цієї версії законопроєкту фактично означатиме легалізацію безкарності у сфері економічних та корупційних злочинів під прикриттям “захисту бізнесу”, а також сприятиме недоброчесним слідчим і прокурорам.
Центр протидії корупції закликає народних депутатів відхилити законопроєкт №12439 у запропонованій редакції.
