Держава готує інфраструктуру для того, щоб у 2027–2028 роках запустити ті масштабні реформи, які зараз відкладають.
Почнемо трішки здалеку: коли ви відкриваєте проєкт держбюджету на 2026 рік, перше, що кидається в очі — цифра 4,8 трильйона гривень. Для порівняння: в останній мирний рік ми оперували сумою в 1,3 трильйона. Здавалося б, фінансовий ресурс держави виріс утричі — чудово!
Але, на жаль, це — міраж. Якщо використати не складний інструмент, наприклад, підручник з економіки, то ми дізнаємось, що це називається «номінальним зростанням». Справа в тому, що в реальності українські гроші існують у двох вимірах одночасно — є цифри на папері, а є їхня реальна купівельна спроможність після того, як інфляція воєнного часу відкусила від них шматок.
Якщо перерахувати бюджет-2026 у ціни 2021 року — щоби порівнювати дійсно порівнюване, — відкривається не дуже приємна правда: наші можливості скорочуються. Це не те, щоби приховують, але й не виносять у заголовки пресрелізів.
Нова норма
У 2025 році сектор безпеки та оборони поглинув 58% бюджету. Тут важливо зупинитися. Ці 58 % — це не якась тимчасова аномалія чи надзвичайний захід. Це реальність української економіки, яка триватиме стільки, скільки триватиме потреба в обороні. Можна по-різному ставитися до конкретних рішень влади, але факт залишається фактом: поки триває війна, альтернативного розподілу бюджету просто не існує.
Це означає, що освіта, медицина, соціальний захист, пенсії, дороги, культура — усе це тепер ділить між собою менше половини бюджету. І ця частина, якщо дивитися чесно, не росте в реальному вимірі.
Візьмемо соціальний захист як приклад. У 2022-му це було 16 % бюджету, у 2026-му — 10 %. Шість процентних пунктів різниці — це не просто статистика. За цими цифрами стоять конкретні програми, які або скоротилися, або взагалі зникли. Пенсії номінально зростають, але в реальних цінах купівельна спроможність майже не змінюється — інфляція з’їдає формальне підвищення.
Варто розуміти — тут немає простих рішень. Система потребує реформування — це всі розуміють. Але реформувати систему під час війни, коли частина платників податків або на фронті, або виїхала, а демографічна криза стає дедалі глибшою — це спроба провести капітальний ремонт літака під час польоту. Звісно, можна спробувати, але наслідки можуть бути фатальними.
Десять мільярдів нічим
Але повернімося до головного питання: звідки взялася та сама дірка в бюджеті, про яку так багато говорять?
Річ у тім, що навіть ці 4,8 трильйона — не вся картина. Останні роки Україна покривала приблизно третину свого бюджету за рахунок зовнішньої допомоги. Це не якась таємниця — гранти та кредити від партнерів, які дозволяли закрити розрив між доходами та витратами.
У 2025-му Україна розраховувала на близько $55 мільярдів такої допомоги. У 2026-му, за початковими оцінками, — лише $11 мільярдів. Різниця в п’ять разів. І навіть якщо врахувати всі підтверджені на сьогодні кредитні лінії, транші та програми підтримки, усе одно залишається розрив приблизно в $10 мільярдів.
Для розуміння масштабу: це 40 % річного бюджету Києва. Або два з половиною місяці фінансування всієї армії. Або три повних роки видатків на всю вищу освіту країни разом узяті. Ці гроші десь треба взяти — інакше доведеться скорочувати видатки на цю саму суму.
І тут варто зробити крок назад, щоби побачити більшу картину. Це не перша фіскальна криза в історії України, і кожного разу держава обіцяла її вирішити «по-новому». Але є закономірність: коли раніше виникав бюджетний дефіцит, влада йшла найпростішим шляхом — підвищувала ставки для легального бізнесу, який і так усе платить. Тіньовий сектор залишався недоторканим просто тому, що не було інструментів його контролювати.
Цього разу логіка інша — принаймні в теорії. Замість чергового «затягування гайок» на тих, хто вже в системі, держава робить ставку на розширення самої системи. Вивести з тіні тих, хто зараз взагалі не платить. Але чи спрацює ця ставка — питання, на яке відповість тільки час.
Десять мільярдів гривень бюджетної проблеми
Отже, так, є розрив у $10 мільярдів — що із цим будуть робити?
Варіант перший — детінізація економіки. Звучить як заклинання, яке повторюють уже років п’ятнадцять, але цього разу є конкретика. Уряд закладає в бюджет 400–450 мільярдів гривень додаткових надходжень від «виведення з тіні». За поточним курсом — близько $15 мільярдів.
Данило Гетманцев, голова парламентського комітету з фінансів, оцінює обсяг тіньової економіки в 900 мільярдів — трильйон гривень недоотриманих податків щороку. Якщо вдасться «дістати» звідти хоча б 40–45 % — проблема закривається.
Детінізація — це стратегічна ставка уряду. Але варто бути чесними: історія показує, що такі плани ніколи не виконувалися на 100 %. Більше того, кожного року обіцяють вивести економіку з тіні, і кожного року план не спрацьовує. Чому цього разу має бути інакше?
Відповідь — технології. Раніше детінізація означала рейди, перевірки, тиск на бізнес, який і так у системі. Зараз йдеться про щось фундаментально інше: SAF-T (автоматичний обмін податковими даними з бізнесом), е-акцизні марки на алкоголь і тютюн, звітність цифрових платформ про доходи продавців, поступове розширення доступу податкової до інформації про банківські рахунки. Це не просто посилення контролю — це зміна самої природи контролю. Раніше податкова бачила лише те, що їй показували. Тепер вона почне бачити все.
Але навіть із цими технологіями є проблема масштабу. Це поки що не той обсяг, щоб одразу додати 400–450 мільярдів до бюджету. Системі потрібен час на розгортання. І навіть у найкращому сценарії детінізація дає менше, ніж потрібно, якщо міжнародна допомога справді впаде настільки різко.
Варіант другий — нові податки без підвищення основних ставок. Можна додати:
14 млрд грн від оподаткування доходів на цифрових платформах — той самий «податок на OLX», про який так багато говорили
8,5 млрд грн від акцизу на солодкі напої
Близько 26 млрд грн від посиленого стягнення податкового боргу
Разом виходить десь 48–50 мільярдів гривень. Це $1,5–2 мільярди за поточним курсом. Допомагає, але не критично — покриває лише п’яту частину розриву.
Варіант третій — підвищення основних ставок. Й ось тут починається найделікатніше.
У меморандумі з міжнародними фінансовими партнерами є формулювання, яке варто процитувати дослівно: «Підвищення основної ставки ПДВ було б найбільш доречною відповіддю на бюджетні шоки». Це не ультиматум і не вимога. Це фіксація готовності до такого кроку, якщо інші варіанти не спрацюють.
Зараз ПДВ — 20 %. Підвищення на один процентний пункт дає приблизно 50 мільярдів гривень додатково. Підвищення на два — близько 100 мільярдів. Для порівняння: минулорічне підвищення військового збору з 1,5 % до 5 %, яке вже відбулося, принесло 122 мільярди за рік.
Тобто інструменти є. Питання — чи доведеться їх використовувати. А відповідь на це питання залежить від того, наскільки реалістично працюватиме детінізація та чи надійде міжнародна допомога вчасно. Якщо історія — це хоч якийсь орієнтир, то детінізаційні плани зазвичай виконуються на 60–70 % у кращому випадку. А міжнародна допомога має звичку затримуватися через бюрократичні процедури та політичні зміни в країнах-донорах. Це не песимізм — це просто статистика минулих років.
Три сценарії: спокійний, турбулентий та ще один
Тепер, коли контекст зрозумілий, можна окреслити три найімовірніших варіанти розвитку подій, якщо врахувати ці вхідні дані.
Оптимістичний сценарій: детінізація спрацьовує частково — дає близько 300–350 мільярдів гривень замість запланованих 400–450. Це не провал, але й не успіх. Нові податки додають свої 48 мільярдів. Міжнародні партнери знаходять додаткові кошти — може, не всі $10 мільярдів, але значну частину. Внутрішні запозичення через ОВДП закривають решту.
Тут основні податкові ставки залишаються без змін. ПДВ — 20 %, податок на прибуток — 18 %, ПДФО — 18 %. Військовий збір зберігається на рівні 5 % весь рік. Реформу спрощеної системи для ФОП відкладають на 2027-й. Бюджет збалансований — хоч і з напругою, хоч і на межі, але без драматичних підвищень.
Для бізнесу це означає передбачуваність. Для громадян — відсутність нових податкових шоків. Для держави — продовження балансування на канаті між потребами оборони та соціальними зобов’язаннями.
Базовий сценарій трішки інший — детінізація не виправдовує сподівань та дає лише 200–250 мільярдів. Міжнародна допомога затримується через бюрократичні процедури, політичні зміни в країнах-донорах, будь-що інше. До середини 2026 року — десь у червні-липні — стає очевидним, що проблема не вирішується тими методами, на які розраховували.
Саме тоді з найбільшою ймовірністю активується та сама «найбільш доречна відповідь»: ПДВ підвищують на один процентний пункт, до 21 %, з осені.
Це дає близько 50 мільярдів гривень до кінця року й закриває основний брак. Соціально це дуже болюче — ПДВ перекладається на ціни, тож його відчує буквально кожен. Якщо враховувати інфляцію — стає ще більш неприємно. Але є і плюси, щоправда тільки для бюджету — це технічно доволі швидко реалізовується і дає передбачуваний результат.
Бізнесу доведеться перебудовувати ціноутворення посеред року. Громадянам — звикати до чергового подорожчання всього підряд. Але це все ще контрольоване підвищення, а не хаотичне.
Критичний сценарій полягає в тому, що детінізація провалюється (менше 200 мільярдів), міжнародна допомога скорочується більше, ніж очікувалося, а внутрішні запозичення наштовхуються на межу можливого. Влітку-восени 2026-го стає зрозумілим, що базові інструменти не працюють.
Тоді запускають «план Б»: ПДВ до 22–23 %, податок на прибуток до 20 %, прискорена реформа ФОП із диференційованими ставками 3–17 % вже з 2027-го, замість поступового впровадження. Можливо — повернення до ідеї прогресивної шкали ПДФО, хоча параметри її досі не визначені.
Це найважчий сценарій, але, як бачимо зі статистики, цілком реальний — кожен п’ятий випадок. До такого рівня кризи справа дійде, якщо одночасно зламається кілька запобіжників: детінізація не дасть навіть мінімуму, допомога затримається критично довго, а внутрішній ринок ОВДП насититься.
Що це означає для вас особисто
Якщо ви ведете бізнес — особливо малий чи середній — найголовніша новина така: у 2026 році ставки, швидше за все, не змінять. Але це не означає, що нічого не зміниться.
Найбільша помилка — думати, що якщо ставки залишаться колишніми, то й податкове навантаження не зросте. Насправді відбувається щось набагато фундаментальніше: держава змінює саму логіку контролю.
Зміниться глибина бачення. SAF-T для великих платників, електронні акцизні марки, звітність платформ про ваші продажі на OLX чи Prom.ua, поступове розкриття банківської інформації для податкової. Навіть якщо ваша ставка залишиться тією ж — скажімо, 5 % для ФОП третьої групи, — можливості «оптимізовувати» сумнівними шляхами дохід ймовірно скоротиться.
Ефективна ставка для багатьох зросте не через зміни в законодавство, а через зміну реальності його виконання. Це як перехід до камер на дорогах, що фіксують перевищення — обмеження швидкості не змінилося, але їхати 150 у зоні «90» раптом стало дорого.
Якщо ви працюєте за наймом — військовий збір 5 % залишиться весь рік. ПДФО 18 % теж. Номінальна зарплата може підрости, але реальна купівельна спроможність продовжить повільно сповзати вниз через інфляцію.
Головне, що необхідно зрозуміти
2026 рік — це не рік податкових змін, це рік податкової підготовки. Держава готує інфраструктуру для того, щоб у 2027–2028 роках запустити ті масштабні реформи, які зараз відкладають.
Спрощену систему таки переформатують — з диференційованими ставками від 3 % до 17 % залежно від виду діяльності. Прогресивну шкалу ПДФО таки введуть — з різними ставками для різних рівнів доходу. Банківську таємницю таки «привідкриють». Ера фінансової приватності завершується в усьому світі, й Україна тут не виняток — ми просто рухаємось у загальному руслі.
Але це все навряд чи станеться у 2026-му. У наступному році будуть тестувати механізми, відлагоджувати процедури, створювати додаткову цифрову інфраструктуру. А паралельно — продовжувати балансувати бюджет між війною, зобов’язаннями перед партнерами та соціальними потребами власних громадян.
Це буде ще один рік, коли номінальні цифри ростуть, а реальні ресурси стискаються. Коли видатки на оборону залишаються абсолютним пріоритетом, а все інше пристосовується до цієї реальності. Коли податкові ставки, ймовірно, не зміняться, але податкове адміністрування стане набагато жорсткішим.
І найголовніше — це рік, коли кожен, хто приймає фінансові рішення, має розуміти: можлива пауза в реформах тимчасова. Питання далеко не «чи», а «коли». І відповідь, швидше за все, — 2027–2028 роки.
