Якщо дивитися крізь інтереси провідних світових акторів, то це трохи менше, ніж усі.
- Китай. Бо слабка та залежна Росія – ідеальне джерело для викачування з неї ресурсів по в рази занижених цінах та збуту неякісної продукції (для якісної китайської продукції є США та Європа). Китай прямо зацікавлений в тому, щоб війна в Україні тривала якомога довше, оскільки це гарантує блокаду Росії з боку Заходу і Китай залишається чи не єдиним безальтернативним ринком збуту російської сировини. Мир в Україні Китаю невигідний, бо створює Росії простір для маневру. А війна цей простір стискає в точку, чим Китай користується на повну програму. Тому Китай підтримуватиме Росію (напряму та через сателітів на кшталт Північної Кореї);
- колективний Захід. Бо тривалість забезпечую витрачання військового та економічного потенціалу Росії на війну в Україні, а не на підготовку війну проти умовних Польщі чи країн Балтії. У Захода є можливість відносно швидко, але планово готуватися до війни з Росією, в т.ч. поступово готовити до цього своє населення. Крім того, такі країни, як США та Норвегія отримали велику частку високомаржинального європейського енергетичного ринку. Тому колективний Захід налаштований на те, щоб не дати Україні програти, але не більше й щоб це тривало довго;
- петро-країни Близького Сходу, країни т.з. «глобального Півдня» та колишнього СРСР – хтось через подорожчання енергоносіїв, хтось через можливість заробити на обході санкцій. Крім того, вони отримали можливість лавірування між колективним Заходом та Китаєм, що дає політичні та економічні бенефіти.
