Останніми місяцями політичне життя у сусідній Польщі різко відрізняється від усієї Європи, пише редактор «Європейської правди» Юрій ПАНЧЕНКО.
Єдина країна, яка збиралася проводити вибори у розпал пандемії, можливість голосування поштою для всієї країни, а зрештою – скасування виборів за пару днів до першого туру. Гучних подій було більш ніж багато!
Разом із тим польські вибори відзначилися ще одним результатом, який матиме вплив і на Україну.
Йдеться про глибоку кризу, в яку потрапила найбільша опозиційна сила – партія “Громадянська платформа” (ГП). Партія, яка має найбільш послідовну та дружню до України позицію.
Хроніка падіння
“Знаю, що мушу відповідати за свої дії. Падіння в опитуваннях було викликане тим, що поляки не знали, чи братиму я участь у виборах, чи ні. Проте для мене найважливішим було їхнє здоров’я та безпека, а також те, щоби Польща залишалася демократичною та європейською країною”, – із цими словами кандидатка у президенти від “Платформи” Малгожата Кідава-Блонська заявила про припинення своєї участі у перегонах.
Формально таку можливість їй дало визнання виборчої кампанії такою, що не відбулася. Тепер на Польщу чекає проведення нової виборчої кампанії, дату якої ще не встановлено.
Водночас це був явно крок відчаю.
Опитування ставили кандидатку від ключової позиційної сили на передостаннє місце із жалюгідним рейтингом 2%. А це – удар не лише по конкретному політику, але й по партії.
При цьому несподіванкою такий результат назвати не можна. Невдачі супроводжували ГП увесь минулий рік.
Спочатку “Платформа” вкрай невдало виступила на виборах до Європарламенту, показавши, що не може скласти конкуренцію правлячій партії “Право та справедливість”.
А тому вперше перед парламентськими виборами, які пройшли минулої осені, партії довелося доводити й право на лідерство в опозиції. І хоча останнє їй вдалося – партія показала другий результат, проте відрив від переможця виявився ще більшим, аніж на попередніх виборах.
Довгий час невдачі ГП пов’язували з її лідером – колишнім міністром закордонних справ Гжегожем Схетиною. Тож логічним виходом із ситуації вважалося його переобрання.
Це сталося у січні, коли новим головою партії було обрано Бориса Будку. А трохи раніше у “Платформі” визначилися й з кандидатом у президенти, теж надавши перевагу “оновленню облич”.
Втім, передвиборча кампанія у Малгожати Кідави-Блонської відверто не пішла.
Як зазначають польські політологи, вона швидше нагадувала політиків “золотого періоду” “Платформи”, коли там могли розраховувати на перемогу будь-якого свого висуванця, аніж на опозиціонера, який всерйоз має намір дати бій владі.
Кандидатка, а разом із нею – і партія, швидко втрачали голоси. Молодіжний електорат перехопив відкриття цих виборів – телеведучий і журналіст Шимон Головня (наразі він має другий після чинного президента рівень підтримки), а більш консервативний – Владислав Косиняк-Камиш та його “Польська селянська партія”.
А крім того, від електорату центристів суттєво відкусили й ліві, кандидатом від яких є колишній мер Слупська Роберт Бедронь.
Кідава-Блонська не лише не змогла переломити цю тенденцію, але й довела ситуацію до критичної.
Значною мірою це було викликано незрозумілою позицією кандидатки щодо виборів 10 травня. Заявляючи, що таке голосування буде нелегітимним, вона, проте, не зупиняла кампанію.
Врятуватися дивом
Від остаточної катастрофи “Платформу” врятували лише помилки партії влади “Право та справедливість”. А точніше – бажання її президента Ярослава Качинського за будь-яку ціну провести вибори у травні.
Відмовляючись розглянути варіанти перенесення дати виборів, “ПіС” завела ситуацію у глухий кут – за три дні до дати першого туру вибори не були ні скасовані, ні перенесені, проте проводити їх ані у звичайному, ані у “поштовому” режимі було неможливо.
Єдиним можливим виходом із ситуації став перезапуск виборчої кампанії – і це дало “Платформі” шанс на диво. Адже нова кампанія дає можливість реєструватися й новим учасникам, а відповідно – партія може поміняти свого кандидата.
До останнього було невідомо, чи скористається партія таким шансом – рішення про заміну кандидата довгий час було неочевидним.
Офіційне пояснення цього – опозиція очікувала “сюрпризу” від влади, наприклад, радикального скорочення часу для збору підписів, необхідних для висування нового кандидата. А неофіційно причиною цього називали інтриги всередині партії – провал на виборах міг би привести до повернення до керма ексголови ГП Гжегожа Схетини.
Зрештою, “Громадянська платформа” все ж зважилася на заміну.
Новим кандидатом від партії стане чинний мер Варшави Рафал Тшасковський. Це один із найпопулярніших політиків у партії. Невипадково перемога на місцевих виборах у столиці була ледь не ключовим електоральним успіхом опозиції за останні роки.
А внутрішнє опитування партії показувало, що кандидатом у президенти від “Платформи” хочуть бачити або його, або експрем’єра Дональда Туска. І хоча лідером симпатій був все ж Туск, він не дав згоди на повернення до польської політики.
Тож вибір був майже очевидним. Щоправда, ця кандидатура має й певні мінуси.
Опоненти будуть регулярно нагадувати обіцянку Тшасковського, яку він дав перед обранням у мери – у разі свої перемоги він обіцяв зосередитися саме на розвитку міста й не брати участь у загальнонаціональних кампаніях. Виходить, що мер столиці порушив слово.
Також не зовсім зрозуміло, що буде з Варшавою у разі його перемоги. Згідно із законодавством, в такому випадку керівництво містом перебирає призначений урядом чиновник, який має протягом 90 днів провести позачергові вибори.
Проте останнє – вимога не конституції, а звичайного закону. Тож, побоюються в опозиції, ця вимога може бути скорегована, а тимчасове керівництво Варшавою може затягнутися.
Невипадково колишній мер польської столиці Ганна Гронкевич-Вальц звернулася до Тшасковського із закликом не віддавати Варшаву “комісару від ПіС”.
Як би там не було, Рафалу Тшасковському доведеться рятувати свою партію.
Для цього йому потрібно як мінімум вийти у другий тур разом із чинним президентом Анджеєм Дудою.
Теоретично, це завдання є посильним. Зокрема, вже перше опитування, проведене із новим кандидатом, показало, що за Тшасковського готові проголосувати 11% виборців, що підносить його на третю сходинку.
Інше опитування дає ще кращі результати – 16% підтримки та шанс вийти у другий тур.
Проте чи вдасться новому кандидату від “Платформи” зберегти таку динаміку? Адже проти можуть зіграти й “пастки” від ПіС.
Перша з них – досі не озвучена дата нових виборів. А відповідно, невідомо, наскільки довгою буде його передвиборча кампанія. Старт якої, до того ж, відбувається в умовах карантину, який унеможливлює масові заходи.
Ще одна проблема – фінансування. Оскільки ця кампанія буде короткою, у ПіС хочуть обмежити виборчий фонд нових кандидатів 50% від звичайної суми. Це теж може стати проблемою для кандидата.
* * * * *
Успіх кандидата, який декларує необхідність добрих відносин з Україною, а на посаді мера столиці налагодив тісну співпрацю з українською громадою, може стати потужним поштовхом для виходу з кризи у відносинах двох країн.
Проте не варто забувати, чим загрожує Україні сценарій провалу кандидата від “Громадянської платформи” та відсунення партії на другорядні ролі.
Далеко не факт, що інші опозиційні партії, які посиляться від кризи “Платформи”, будуть такими ж послідовними у підтримці України.
Наприклад, частину виборців може перехопити “Польська селянська партія”, у блоці з якою до Сейму пройшли політики від ультраправої партії Kukiz, відомі своїми антиукраїнськими висловлюваннями.
Ще частину можуть забрати ліві, більш дружні до України, принаймні, вони не ставлять двосторонні відносини у залежність від історії. Проте навряд чи для них співпраця з Україною буде таким саме пріоритетом, як для “Платформи”.
