Енергоефективність, розвиток нових енергетичних технологій та виробництво електроенергії з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) протягом довгого часу залишаються актуальними питаннями глобального порядку денного. Для України ці питання набули особливої важливості у 2014 році, коли виникла необхідність скоротити імпорт природного газу з країни-агресора та посилити ощадливість у використанні енергетичних ресурсів. Що не так з енергоємністю?
Питання енергоефективності для нашої держави є важливим через рівень енергоємності ВВП, який є у 2-2,5 рази вищим за наявний рівень у більшості країн Європи.
Згідно з даними Державної служби статистики України енергоємність ВВП України у 2017 р. становила 0,27 т.н.е./$1 000, у той час як у низці європейських країн — Італії, Німеччині, Франції, Польщі, Словаччині, Чехії — показник коливався у діапазоні 0,08-0,13 т.н.е./$1 000 (за паритетом купівельної спроможності (ПКС)).
Серед головних причин, що зумовили такий стан: зношеність матеріально-технічної бази промислових підприємств (у 2017 р. ступінь зносу основних виробничих фондів на підприємствах, зокрема переробної промисловості, становив 64,6%); млявість використання енергоефективних технологій у комплексі з використанням ВДЕ на виробництвах; переважання в економіці галузей, що займаються первинною переробкою сировини.
Взявши курс на здобуття енергетичної незалежності, законотворці затвердили та схвалили низку документів. Зокрема, у 2015 р. затверджено Національний план дій з енергоефективності на період до 2020 р., у 2016 р. країна приєдналася до Паризької угоди, а у 2017 р. схвалено Енергетичну стратегію України на період до 2035 р. В останній за мету поставлено зменшення енергоємності ВВП до 0,13 т.н.е./$1 000 (за ПКС) та збільшення частки ВДЕ (включно з гідрогенеруючими потужностями) у структурі загального первинного постачання енергії (ЗППЕ) до 25% до 2035 р. (станом на 2017 р. частка становила 4,5%).
18 липня 2018 р. Уряд схвалив Стратегію низьковуглецевого розвитку до 2050 р., якою закладається перехід економіки України на модель низьковуглецевого розвитку. Така модель передбачає зменшення обсягу викидів парникових газів та мінімізацію використання викопного палива, збільшення інвестування у розвиток ВДЕ та впровадження екологічно безпечного виробництва із застосуванням «зелених» технологій в усіх секторах економіки. Протягом минулого десятиріччя Україна фіксувала скорочення викидів СО2, досягши у 2017 р. 179,4 млн СО2, що порівняно з 2007 р. (викиди становили 315,4 млн СО2) менше на 43%. Однак таке скорочення, головним чином, стало наслідком скорочення рівня ВВП (через окупацію окремих територій Донецької та Луганської областей, де розміщена переважна більшість промислових підприємств).
«Зелені» інвестиції
Для досягнення прогресу в розвитку відновлюваної енергетики та підвищення енергоефективності необхідні інвестиції. Їх можна вважати одним із засобів розв’язання не лише питань енергозбереження, а й забезпечення енергетичної безпеки держави загалом. Такі інвестиції, з економічної точки зору, сприяють збільшенню рівня ВВП та зниженню рівня його енергоємності; з соціальної — підвищенню рівня доходів населення та збільшенню кількості робочих місць; з екологічної — зниженню антропогенного навантаження на навколишнє середовище та підвищенню якості pесуpсоспоживання; з політичної — зменшенню рівня залежності від зарубіжних постачальників енергоресурсів.
Згідно з даними Міжнародного енергетичного агентства у глобальному масштабі інвестиції в енергоефективність будівель, транспорту та промисловості залишаються порівняно стабільними: у 2017 р. вони становили $236 млрд — 13% усіх світових інвестицій у проекти енергетичного сектора. Найбільша кількість інвестицій була спрямована у термомодернізацію будівель (ізоляцію стін, дахів та вікон) — 59% загальної частки інвестицій в енергозбереження. Порівняно високими залишаються інвестиції у підвищення рівня енергоефективності у транспортному секторі, а саме у виробництво електромобілів. Водночас минулого року промисловий сектор зафіксував зниження інвестування до $35 млрд. Спостерігалася тенденція до надання переваги проектам з низькими капітальними витратами або взагалі безвитратним, з кращим прогнозуванням повернення коштів (інвестицій), особливо у галузях економіки, де існує значна міжнародна конкуренція.
Що стосується сектора відновлюваної енергетики, то інвестиції у виробництво електроенергії з ВДЕ перевищують інвестиції у виробництво електроенергії з вугілля, природного газу та ядерного палива, що обумовлено падінням витрат на виробництво електроенергії з вітру та сонця. Державна підтримка, податкове стимулювання та розміщення електростанцій у регіонах з низькими витратами зробили інвестиції у ВДЕ більш конкурентоспроможними, що сприяло збільшенню кількості нових проектів. Наприклад, у країнах, що розвиваються, середній рівень представлених проектів із сонячної енергетики протягом останніх п’яти років зріс у 3,5 рази, а проектів з вітрової — вдвічі.
Інструменти стимулювання
Не останню роль у розвитку відновлюваної енергетики та впровадженні заходів енергозбереження відіграють низьковуглецеві науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). Уряди, намагаючись розвивати інноваційні процеси у секторі енергетики, часто фінансують досить ризикові дослідження низьковуглецевих технологій, які, як правило, є дорогими та мають невизначену ринкову вартість. У 2017 р. державне фінансування низьковуглецевих НДДКР сягнуло $22 млрд. Поряд з державними асигнуваннями, уряди заохочують приватний бізнес до здійснення таких НДДКР через надання різних інвестиційних стимулів. Так, у 2017 р. приватний сектор у низьковуглецеві НДДКР інвестував до $58 млрд.
В Україні ж стимулювання та фінансування заходів з енергозбереження та виробництва електроенергії з ВДЕ здійснюється у різний спосіб. Так, наприклад, у сфері енергозбереження з жовтня 2014 р. для населення та ОСББ/ЖБК діє урядова програма «теплих кредитів» на придбання енергоефективного обладнання та матеріалів (у 2018 р. загальна сума компенсацій за 22 тис. виданих «теплих кредитів» становила 1,1 млрд грн.). Наприкінці лютого 2016 р. Мінрегіонбуд представив концепцію Фонду енергоефективності, основним напрямом роботи якого має стати проведення термомодернізації будівель (за затвердженими проектами). У 2019 р. на заходи з енергоефективності з державного бюджету передбачено 2 млрд грн, з яких 1,6 млрд грн — Фонду енергоефективності, 400 млн грн — на програму «теплі кредити».
Інструментом стимулювання розвитку відновлюваної енергетики на державному рівні нині є «зелений» тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об’єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії. Завдяки запровадженню «зеленого» тарифу (з 2009 р.) активізувалося будівництво електростанцій, що працюють на альтернативних джерелах енергії. Нині в Україні є десятки електростанцій, які працюють на ВДЕ за «зеленим» тарифом, встановлена потужність яких станом на початок січня 2019 р. становила 2 274 МВт.
Поряд з державним фінансуванням значення набуває залучення та ефективне акумулювання «зелених» інвестицій, які мінімізують загрозу розгортання енергетичної кризи і водночас посилюють рівень енергетичної безпеки держави на екологічно стійкій основі. Сьогодні в Україні застосовується низка стимулів, спрямованих на вирішення задач з енергозбереження та будівництва сучасних електрогенерувальних потужностей з використанням ВДЕ.
Нині набирають актуальності відповідні заходи у бюджетній сфері, спрямовані на поліпшення рівня ефективності енергоспоживання серед населення та на виробництві. Все більш поширеними стають енергосервісні компанії (ЕСКО), що надають комплекс послуг зі збереження та ефективного використання енергоресурсів з відшкодуванням своїх витрат та отриманням фінансового прибутку з фактично досягнутої економії енерговитрат. За інформацією Держенергоефективності, у 2018 р. було укладено 210 ЕСКО-договорів на суму 218 млн грн.
У світі ж найбільш поширеним інструментом фінансування та рефінансування проектів з енергоефективності є випуск «зелених» облігацій (green bonds). У 2017 р. випущено $160 млрд «зелених» облігацій, що свідчить про високу оцінку фінансовими інституціями перспектив відновлюваної енергетики та заходів з енергозбереження.
Сьогодні основним емітентом «зелених» облігацій є сектор нерухомості (кошти спрямовуються на модернізацію будівель та у нове будівництво). В Україні ж ринок «зелених» облігацій лише починає запроваджуватися: на заваді довгий час були низький суверенний рейтинг та нерозвиненість фондового ринку країни. Введення ж в обіг таких облігацій в країні дасть змогу мобілізувати чималі фінансові ресурси.
Інвестиції в заходи енергозаощадження та розвиток відновлюваної енергетики є вкрай необхідними, оскільки мають позитивний вплив на енергетичний баланс країни, покращують рівень платоспроможності населення у частині сплати за житлово-комунальні послуги та дають країні потенційну можливість підвищити рівень енергоефективності та екологізації економіки.
