31 грудня 2019 р. спливає термін дії угоди на транзит газу. Переговорний процес між ПАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» щодо підписання нової транзитної угоди було розпочато у квітні 2018 р. на умовах відсутності співпраці та порушення комунікації. Цей конфлікт розгортається не лише на корпоративному рівні — він є частиною розпаду політичних, дипломатичних та економічних відносин між РФ і Україною.
Транзитні ризики
З урахуванням цих несприятливих обставин, Європейська Комісія запропонувала урядам країн провести тристоронні переговори щодо транзиту газу територією України. На останніх таких перемовинах, які відбулися 21 січня 2019 р. Україна та ЄС наголосили на необхідності здійснення транзиту з 2020 р., відповідно до норм і правил ЄС (нова угода з транзиту природного газу повинна відповідати Третьому енергетичному пакету ЄС, а саме газовій Директиві 2009/73/ЄС та Регламенту 715/2009), згідно з якими ПАТ «Газпром» має укласти два контракти з оператором ГТС України: перший стосується умов транспортування, другий — взаємодії ГТС України й РФ на кордоні.
Також попередні контракти не відповідають нормам європейського законодавства (і українського, яке зазнало чималих змін з 2009 р.), блокують інтеграцію української ГТС до ENTSO-G та унеможливлюють завершення анбандлінгу НАК «Нафтогаз України» (виокремлення оператора ГТС в самостійну структуру).
Разом з тим серед обставин, що ускладнюють процес укладання угоди — уповільнення анбандлінгу та інших реформ у газовому секторі керівництвом НАК «Нафтогаз України», і відсутність стратегічного бачення й політичної волі з боку українського уряду. Стокгольмський арбітраж і підготовка до парламентсько-президентських виборів, що відбудуться цього року, також не додають динаміки до процесу, у зв’язку з чим Росія не надто квапитиметься досягти результату на переговорах і схилятиметься до збереження рамкових домовленостей.
Завдання України на перемовинах, що попередньо мають відбутися навесні 2019 р., полягає у збереженні транзиту російського газу територією України й укладення контрактів, виконання яких забезпечувалося б європейським правом.
Також Україна має наполягати на безумовному виконанні вимог Третього енергетичного пакету ЄС, згідно з яким оператор ГТС України повинен приймати газ на східному кордоні з Росією і самостійно транспортувати його до Європи, що дозволить і уникнути провокацій з боку РФ, і збільшити доходи від транзиту (які в різні роки становили $2,5-3 млрд).
Завдяки перенесенню точок купівлі-продажу газу на українсько-російський кордон можливе розширення європейського газового ринку в Україні й часткове забезпечення українських газових потреб.
Обхідними шляхами
Упродовж останніх років лунають заяви російського монополіста про намір припинити або скоротити транзит територією України до мінімуму. Зокрема, зацікавлені в запуску газопроводу Nord Stream-2 компанії розглядають ГТС України лише як допоміжну ланку для їхнього проекту і планують залишити транзит через Україну в обсязі до 30 млрд м3/рік.
Загалом стратегія диверсифікації ПАТ «Газпром» у 2020 р. передбачає врегулювання питання в ЄС щодо використання на повну потужність газопроводу OPAL, що дозволить російському монополісту використовувати на повну потужність Nord Stream (55 млрд м3). Також протягом 2021-2025 рр. планується введення в експлуатацію газопроводу «Турецький потік» і завершення будівництва вже згаданого Nord Stream-2.
У цілому, оцінки реалізації проекту Nord Stream-2 є суперечливими з точки зору його геополітичних, стратегічних і економічних наслідків. Німеччина, наприклад, є прихильницею будівництва цього газопроводу і розглядає Nord Stream-2 як суто комерційний проект. США ж не схвалюють будівництво газопроводу, оскільки він може посилити залежність Західної Європи від російського газу.
Так, Палата представників Конгресу США 11 грудня 2018 р. ухвалила Резолюцію (H.RES.1035), якою закликала європейські уряди скасувати проект Nord Stream-2, а президента Сполучених Штатів — використати весь наявний інструментарій з метою підтримки енергетичної безпеки Європи через політику зменшення її залежності від російських енергоносіїв.
Наступного дня Європарламент схвалив Резолюцію (P8_TA-PROV (2018)0518), яка закликає до посилення санкцій ЄС проти РФ.
Попри політичний тиск на проект Nord Stream-2 і невирішені регуляторні питання, ймовірно, його не буде скасовано. Зазначене лише уповільнить реалізацію проекту, і цілком вірогідно, що газопровід буде введено в експлуатацію протягом 2021-2022 рр. Та навіть за такого сценарію відмова від українського транзиту може бути проблематичною в разі збільшення попиту на російський газ до 190 млрд м3/рік, постачання якого можливе за рахунок українського транзиту. Аналіз маршрутів і обсягів газопостачання російського газу до європейських країн підтверджує, що у 2020 р. в ПАТ «Газпром» цілком може виникнути потреба транзиту через Україну в обсязі 50-52 млрд м3/рік або навіть більше (враховуючи сезонні пікові потреби).
Незважаючи на активне будівництво двох обхідних маршрутів — Nord Stream-2 і «Турецький потік» (ймовірно, до 1 січня 2020 р. буде введена в експлуатацію лише перша нитка останнього потужністю 15,75 млрд м3/рік), РФ у короткостроковій перспективі (2020-2022 рр) та частково у середньостроковій перспективі (до 2025 р.) буде зацікавлена в транзиті природного газу територією України, оскільки європейські споживачі не в змозі відмовитися від російського газу, а відтак, і транзиту українською ГТС.
Оскільки газопровід Nord Stream-2 навряд з 1 січня 2020 р. функціонуватиме на повну потужність, Україна залишатиметься важливим маршрутом для транспортування російського газу до Європи, особливо в пікові періоди. Крім того, збереження транзиту через Україну є логічним для ПАТ «Газпром» з огляду на його зобов’язання «ship or pay» до кінця 2020 р. перед оператором трубопровідної системи Словаччини, яка є продовженням українського маршруту. Якщо Nord Stream-2 буде введено в експлуатацію раніше 2025 р., експортні обсяги ПАТ «Газпром» можуть забезпечуватися повністю без використання українських маршрутів. За таких умов необхідними будуть інвестиції як для модернізації ділянок української ГТС з метою подальшої експлуатації, так і задля виведення з експлуатації певних ділянок.
Одночасно з рахунків не варто списувати той факт, що протягом наступних 20 років може змінитися структура постачання газу в ЄС, яка вплине на стратегію ціноутворення великих експортних компаній, таких, наприклад, як ПАТ «Газпром», що нині є найбільшим закордонним постачальником газу до ЄС, покриваючи близько третини всього ринку. Однак не слід виключати й те, що найближчі 10 років Європа стане одним з найбільших споживачів СПГ. За оцінками міжнародних енергетичних компаній, прогнозовані обсяги постачання СПГ до Європи сягнуть 120 млрд м3 у 2035 р. Тоді російському монополісту буде непросто зберегти свої експортні позиції на європейському ринку. До того ж треба пам’ятати й про політику енергоефективності й декарбонізації, а також зростання частки ВДЕ у генерації електроенергії, що можуть скласти конкуренцію природному газу.
