Від самого початку незалежності України вугілля вважалося одним із найважливіших та найнадійніших енергетичних ресурсів країни, який здатний забезпечити енергетичну безпеку держави. Та події 2014 р. докорінно все змінили: країна, яка видобувала чималі обсяги вугілля (у 2013 р. обсяг видобутку енергетичного вугілля досягав 83,5 млн т) передусім для забезпечення власних потреб, останні п’ять років відчуває значний його дефіцит. Через захоплення частини території Донецького вугільного басейну, де розміщені значні поклади антрацитового вугілля, видобуток вугілля скоротився у більш ніж 2 рази.
Нова залежність
У 2018 р. видобуток енергетичного і коксівного вугілля в Україні становив 33,29 млн т. Найбільші обсяги видобутку вугілля — понад 24 млн т (на 5,3% або на 1,217 млн т більше рівня 2017 р.) — минулого року забезпечили підприємства вітчизняної енергетичної компанії ДТЕК: ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля». До речі, вони сплатили до державного бюджету майже 6,5 млрд грн — 72% податкових відрахувань підприємств, що займаються вуглевидобувною діяльністю.
Дефіцит вугілля одразу призвів до браку його запасів на станціях, що генерують теплову енергію. Через загрозу стабільності роботи Об’єднаної енергетичної системи Україна вимушена була розпочати імпорт вугілля, створивши тим самим нову залежність — вугільну. Сьогодні Україна продовжує покривати дефіцит енергоресурсу за допомогою зовнішніх поставок: за даними ДФС у 2018 р. Україна імпортувала 21,387 млн т кам’яного вугілля та антрациту на понад 3 млрд дол. У грошовому вимірі найбільша кількість імпортованого вугілля — на понад 1,8 млрд дол. — надійшла з РФ, на майже 1 млрд дол. — зі США та на 162 млн дол. — із Канади. Одночасно Україна продовжує реалізовувати програму зі зниження залежності від закупівель антрациту, яка стартувала у травні 2016 р. та має на меті переведення блоків з антрацитового на газове вугілля. З того часу для роботи на газовій групі вугілля переобладнано блоки Зміївської та Трипільської ТЕС (що входять до «Центренерго»), 7-9-ий блоки Придніпровської ТЕС. У 2019 р. заплановано перехід на роботу на газовому вугіллі 1-го блоку Криворізької, 10-го блоку Придніпровської та 1-го і 3-го блоків Трипільської ТЕС. Завдяки переведенню блоків ТЕС на використання вугілля газової групи у більш ніж 2 рази скоротилося споживання антрациту: з 12,8 млн т у 2016 р. до 5,4 млн т у 2018 р.
Роками підтримка вуглевидобувних підприємств здійснювалася у спосіб надання дотацій з державного бюджету: у 2014 р. дотації сягнули 9,16 млрд грн, а у 2015 р. скоротилися до 0,4 млрд грн
Вугільне підкріплення
Єдине питання, яке досі потребує вирішення, це реформування державного вугільного сектора. Через втрату Україною контролю над вуглевидобувними підприємствами на окупованих територіях Донецької та Луганської областей видобуток вугілля державними вуглевидобувними підприємствами скоротився: з 8,9 млн т (у 2013 р.) до 4,14 млн т (у 2018 р.).
З метою реформування вугільного сектора ще з 2015 р. Уряд почав працювати над розробкою документів: на початку травня 2015 р. презентовано проект Державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості на 2015-2020 рр., а вже через два роки, 24 травня 2017 р., Уряд ухвалив Концепцію реформування та розвитку вугільної промисловості на період до 2020 р.
Головний меседж, який хотів донести Уряд, — залучити інвесторів, провести модернізацію та здійснити приватизацію частини вугільних шахт. Проте реалії виявилися такими, що до сьогодні жодне вуглевидобувне підприємство не було приватизоване.
Роками підтримка вуглевидобувних підприємств здійснювалася у спосіб надання дотацій з державного бюджету: у 2014 р. дотації сягнули 9,16 млрд грн, а у 2015 р. скоротилися до 0,4 млрд грн. У подальші роки дотування відновилося, у 2018 р. його рівень становив 2,7 млрд грн, а у 2019 р. (за різними бюджетними кодами) має досягти 2,08 млрд грн. Ціна вугілля, яка встановлюється профільним міністерством, з 2016 р. до 2019 р. зросла більш ніж удвічі — з 1200 грн до 2800 грн. Але і вона не покриває витрат держпідприємств на видобуток, які вже котрий рік залишаються збитковими (за даними ДФС щорічні збитки державних вугільних підприємств у 2017 р. становили понад 3,3 млрд грн). І тут виникає питання: наскільки себе виправдовує «підтримка» сектора, якщо підприємства є збитковими, а рівень видобутку щороку падає?
З метою «порятунку» державних шахт, забезпечення їх сталої роботи та недопущення необґрунтованого їх закриття шляхом арешту рахунків і процедури банкрутства 19 січня 2019 р. набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для забезпечення державної підтримки у вугільній галузі» № 2658-VIII, яким до 1 січня 2022 р. продовжується мораторій на банкрутства та блокування рахунків державних вугільних підприємств.
