"Цінники" в обмінних пунктах роблять відчутний вплив на настрій співгромадян, проте макроекономічні перспективи країни, як суттєво залежать й від обраної політики курсоутворення, за великим рахунком мають набагато серйозніше значення.
Теорія від МВФ
Кращий друг держав, які постійно мають проблеми із фінансуванням дефіциту держбюджету (на жаль, Україна серед них займає провідне місце), – Міжнародний валютний фонд – рекомендує застосовувати на практиці два методи валютного курсоутворення: фіксований і плаваючий.
Фіксований валютний курс – це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке дозволяє тимчасове відхилення в ту або іншу сторону в межах 2,25%. Фіксація курсу може здійснюватися за рахунок фіксації курсу до однієї валюти або до декількох валют (так званого "кошику валют").
Фіксація курсу до однієї валюти означає прив’язку курсу нац.валюти до курсового значення найбільш важливої для неї з точки зору міжнародних розрахунків іноземної валюти. Зазвичай така прив’язка здійснюється менш розвиненими країнами по відношенню до валют більш розвинених країн. Причому до таких країн, з якими склалися найбільш тісні торговельно-економічні відносини. Мотиви здійснення такої політики очевидні – гарантія стабільності торгових стосунків, в першу чергу для довгострокових контрактів і запобігання впливу можливих коливань обмінного курсу на зміну рівня цін в країні.
Плаваючий валютний курс – це курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції. На нього держава може при певних обставинах впливати шляхом валютних інтервенцій (операції центрального банку і міністерства фінансів на зовнішніх і внутрішніх валютних ринках).
Експорт товарів і послуг породжує пропозицію валюти усередині країни. В свою чергу, імпортери для закупівель іноземних товарів і населення (для заощаджень) створюють попит на валюту. Баланс попиту і пропозиції формує обмінний курс валюти. А дисбаланс попиту і пропозиції повинен компенсуватися інтервенцією центрального банку (за рахунок валютних резервів).
Механізми курсоутворення при плаваючому валютному курсі діляться на так звані "чисте плавання" і "брудне плавання". При використанні першого варіанту курсоутворення відбувається без втручання центрального банку. Відповідно, застосування другого варіанту припускає наявність інтервенцій центрального банку на валютному ринку.
Вибір валютного режиму залежить від рівня розвитку економіки країни і міри її інтегрованості у світову спільноту. У світовій історії існує чимала кількість вдалого використання плаваючих або фіксованих курсів, а також їх комбінацій.
Як це було у нас
З моменту надбання незалежності і до певного часу в нашій країні політика курсоутворення була відсутня. Кожен стрибок курсу долара стимулював серйозне подорожчання усіх груп товарів. Ситуація змінилася в 1995 році, коли уряд зафіксував на тривалий час курсу українського карбованця до долара США на рівні 12 700. Але все було "як у нас". Тобто ринковий курс чи не в 3 рази перевищував офіційний, складаючи 35 000 карбованців за долар. Ця ситуація була вигідна лише операторам ринку так званого критичного імпорту (не приводитиму перелік, бо на практиці він все одно був набагато ширший за офіційно затверджений) і структурам, які мали доступ до купівлі валюти на аукціонах НБУ (по "фіксованому" курсу).
Й без суто методологічних помилок не обійшлося – перед введенням "жорсткої прив’язки" необхідно було, окрім проведення значної девальвації, накопити солідні валютні резерви. В умовах триразового відставання офіційного курсу від курсу фактичного потік валюти, який надходив до країни, значно скоротився. Навіть незважаючи на введення 100-процентного обов’язкового продажу експортної виручки – власники дорогоцінних доларів і німецьких марок успішно втілювали в життя "чорні" і "сірі" схеми приховування валюти. В силу цього пропозиція валюти формувалася виключно за рахунок виснаження золотовалютних резервів НБУ.
До кризи 1998 року Україна підійшла з резервами, розмір яких складав всього 870 мільйонів доларів. Відбувся перший обвал гривні – з 1,82 до 4 гривень за долар. З березня 1999 року в країні діяло вільне курсоутворення, при якому офіційний курс безпосередньо залежав від кон’юнктури попиту і пропозиції, визначуваної на торгах міжбанківського ринку. У березні 2000 року Кабмін і НБУ вирішили звільнити себе від тяжкого тягаря зобов’язань по утриманню курсу гривни в певних вартісних рамках. Відтоді наша національна валюта знаходиться у вільному плаванні з певною прив’язкою до долара США.
К тому часу долар коштував 5,35 гривень. Перший помітний рух курсу відбувся в квітні 2005 року, коли з подачі тодішнього уряду гривня підсилилась до 5,05. Далі Україна намагалась застосовувати комбінований варіант курсоутворення – щось схоже на валютний коридор було введено весною-влітку 2008 року. Тоді, намагаючись знизити ціни на імпортну продукцію, уряд при потуранні керівництва НБУ, сформував колосальний дефіцит гривни. Долар з рівня 5,05 відкотився до 4,65 (на міжбанківському і готівковому ринках). При цьому був анонсований "коридор" в межах 4,85-5,15, якого "дотримувався" тільки офіційний курс НБУ. Додам, що згадане посилення гривні негативно вплинуло на орієнтовані на експорт галузі української економіки. Тому вони "вповзли" в кризу дещо раніше, ніж усі інші галузі вітчизняної економіки.
Подальші події були сумні. Вони засіли "в пам’яті народній" (тому дозволю собі детально не нагадувати про 60-типроцентну девальвацію нац.валюти). Останній сплеск курсової нестабільності припав на початок вересня 2009 року, коли за 1 долар давали близько 9 гривен, а за 1 євро – 12,5 гривен. Далі сталося зниження інвалюти до нині існуючого рівня (з поправкою на флуктуації курсу євро по відношенню до долара).
Паралельно з цим знизився інтерес експертів і громадськості до цієї проблеми. До речі, саме глибока девальвація гривни істотно й зменшила негативні наслідки падіння попиту на продукцію української хімічної і металургійної промисловостей (на міжнародних ринках).
Проблема стратегічного вибору
Понад два роки валютний ринок України не несе загрози спокою громадян. Проте, нинішня і цілком вірогідна майбутня "курсова" стабільність не повинні залишати проблему без уваги на макроекономічному рівні. З точки зору автора основне питання, яке пов’язане з обмінним курсом гривні, полягає у виборі моделі росту економіки держави – заснованої на сильній національній грошовій одиниці, або ж такій, що ґрунтується на плавній девальвації.
Вплив курсової динаміки на фінансове становище вітчизняних підприємств і конкурентоспроможність продукції, що випускається ними, незаперечний. Як відомо, існують негативні і позитивні наслідки зміцнення гривні для виробників продукції. У одному аспекті негатив для експортерів полягає в тому, що вони мають менше гривні за іноземні грошові знаки, отримані від реалізації продукції на закордонних ринках. І навпаки – є позитивний вплив для імпортерів продукції (вона стає дешевше і доступніше для вітчизняних споживачів) і для виробників, орієнтованих на внутрішній ринок.
Якщо розглядати проблему стабільної сильної гривни в іншому аспекті, то негативні аспекти полягають в зниженні прибутку і цінової конкурентоспроможності української продукції на міжнародних ринках. Позитивні ж моменти сильної гривни полягають у збільшенні доступності інвестиційного імпорту і зростанні кредитної активності банків.
Курсоутворення і його вплив на конкурентоспроможність національної економіки є для будь-якої країни складною і політизованою темою. Питання непросте й тому, що в нього постійно "втручається" світова ситуація, доводиться все більше враховувати глобальні чинники. Не виключено, що в ситуації, яка склалася з економічним зростанням в нашій країні, влада буде вимушена посилити гнучкість курсоутворення.
Це може бути виражено в деякому послабленні нац.валюти – адже бажаність виходу на стійку траєкторію зростання ВВП при експортно-сировинній орієнтації економіки України не дає широкого вибору. Тим більше, що наш головний кредитор – МВФ – ніяких обмежень на коливання курсу гривні дійсно не встановив.
Вячеслав Бутко, віце-президент Центру досліджень корпоративних відносин
